Караюсь мучусь але не каюсь тарас шевченко сочинение

Обновлено: 04.07.2024

  • Для учеников 1-11 классов и дошкольников
  • Бесплатные сертификаты учителям и участникам

МЕТА: виховувати повагу до творчості Т.Г.Шевченка,зацікавити учнів класичною українською літературою,показати наскільки ця постать є важливою для нашого народу

(Портрет Т.Г.Шевченка, фотовиставка, вислови видатних людей про Кобзаря,мультимедійна дошка. На фоні співу птахів звучать слова ведучої)

І ведучий: І знов весна, і знов цвіте розмай,

Але його вже більше тут не буде.

Та не журіться, він пам’ятає край,

Де поціновують його творіння люди.

ІІ ведучий: Сьогодні ми вшановуємо пам’ять володаря українського духу Тараса Григоровича Шевченка (199 років з дня народження та 152 роки з дня смерті)

І ведучий: Він був митцем слова, пензля, надзвичайно талановитим співаком і дуже освіченою людиною. Ніколи не мав власної бібліотеки, але завжди, навіть на засланні, отримував книжкові новинки, знав кілька іноземних мов, тримав у пам'яті ледь не всю Біблію, був одним із найкращих істориків свого часу.

ІІ ведучий: Тому не дивно, що його шанували не тільки на Україні, а й за кордоном,перекладали твори різними мовами.

І учень (білоруська мова): ЗАПАВЕТ

Як памру, дык пахавайце

Мяне на кургане,

Сярод стэпу шырокаго,

На Украіне слаунай,

Каб бяскрайнія розлогі,

І Дняпро, і кручы

Было відна,б ыло чутна,

Як гр ы міць грымучы.

ІІ учень (болгарська мова): ЗАВЕТ

Щом умра, ме погребете

нейде на могила,

посред степите широки

на Украйна мила,

та скалите над водата,

Днеп ъ р й полята,

да се виждат, да се чува,

как реве реката.

ІІІ учень ( польська мова): Тестамент

Кед ы умре,то на взгужу

Взнешче мі могіле,

Пощрут степу шерокего

Абы ланы розложисте

І бжег Днепру стром ы

Можна было в іджечь, слышечь

Его гжменце громы.

І V учень (російська мова): ЗАВЕЩАНИЕ

На Украйне милой

Пусть курган в степи широкой

Будет мне могилой.

Положите так, чтоб видел

Чтобы слышал ,как волнами

Днепр ревет могучий …

Як умру,то поховайте

Серед степу широкого,

На Вкраїні милій,

Щоб лани широкополі,

І Дніпро, і кручі

Було видно,було чути,

Як реве ревучий.

І ведучий: А давайте зараз разом із вами зробимо екскурс у минуле і пригадаємо про життя Т.Г.Шевченка.

І учень: Шевченко народився в кріпаків,

У багатодітній, селянській родині.

Рано зазнавши сирітство і біль,

Любив посидіти на самотині.

ІІ учень : У пана Енгельгардта службу ніс,

Та завдяки йому розкрився хист,

ІІІ учень: Малюнки генія побачив Карл Брюллов,

Які приніс до академії Іван Сошенко.

Визнання, радість і натхнення.

ІV учень: І ось прийшов той день і та година,

Точніше 1838 рік,

Якого так чекала вся країна:

Шевченко - не кріпак, хоча до цього звик.

V учень: Минуло горе, так йому здалося,

Неначе болю зовсім не було.

На повні груди волі нап’ємося!

А доля готувала все не то.

V І учень : Попереду були арешти і заслання,

І тричі подорож до рідної землі.

Та за життя борець отримав до визнання…

Лиш сльози, сльози сироти.

V ІІ учень :Але сьогодні ми крокуєм разом

Тими дорогами, що метр нам протоптав.

І знаєм точно, не вимірюють все часом,

Бо запах волі Шевченко нам заповідав.

ІІ ведучий: Тарас Шевченко жив у злиднях, але з багатою душею. Іноді йому навіть не було чого вдягнути, а дяк звинувачував у всіх гріхах свого учня. Подивимось, а як же це було насправді.

( Сценка Т.Г.Шевченко – художник)

Яринка : Тарасе! Я на хвилиночку забігла до тебе. Ось твоя свитка , полатана вже.

Тарас : ( бере вузлик ) Спасибі , Яринко , хоч ти мене не забуваєш.

Яринка : То давай, я тобі ще й сорочку виперу , зашию.

- Не треба , я сам.

- Тарасику , а в тебе є малюнки? Покажи.

- Добре , тільки тобі , сестричко. (показує дощечку з малюнками) Ось наша хата.

- Дуже схожа. Невже це ти сам? А чого на дощечці ?

- Паперу не було. Дяк не давав. Обіцяв вчити малювати . А ….. . Хіба йому болить голова за мене ? Тільки п ’є та шмагає мене різками.

- І зараз ? ( Тарас киває головою ) То хай йому грець. Вертайся додому.

( Яринка виходить. Тарас сидить зажурений ) :

Нудно мені , тяжко. Що маю робити ?

Молитися Богу ? Так думка не та.

Не рад би , єй Богу , не рад би журитись ,

Та лихо спіткало , а я сирота.

Нема кому в світі порадоньки дати ,

Нема з ким прокляту журбу розділить ,

Ніхто не пригорне , як рідная мати ,

Ніхто не спитає , що в тебе болить ?

І ведучий : Життя. яке воно швидкоплинне та багатогранне, але

Шевченко прожив його з гідністю. І серед місць, де мешкав Тарас Григорович, був і наш мальовничий Київ,Моринці, село Шевченкове.

ІІ ведучий: Його весна довіку не зів ’ яне,

Він тут ходив, він тут любив, кияни!

Шапки з голів – і голови схиліть.

ІІ ведучий: Любов живе у кожному з нас, у кожній клітинці нашого тіла. Завдяки любові народжується все новітнє на землі

(Декламується вірш Напраснікової А.Г.)

І ведучий: Вже ХХІ сходинка омріяна з ’ явилась,

А ми до тебе линемо завжди.

Твоя турбота сьогодні знадобилась,

Бо ти для нас відкрив нові світи.

Світлини щастя огортають крила:

Домівка, верби, кручі, вид Дніпра.

Надія волі зовсім не дотліла,

Вона живе – спалахують серця.

Гравюра, пензлик, портрети і картини,

Митець, художник, слово, мов граніт,

Який відточує у мріях ті хвилини,

Де правда із безсмертям вчить нас жить.

Твій заклик об ’ єднав серця народні,

Твій приклад овіяний теплом.

Ми визволяємось від панства і безодні,

Щоб розірвать кайдани, ми – разом!

ІІ ведучий: Минає біль, мина самотність,

А пам ’ ять – вічний спалах доброти,

В якому житиме одвічно

Тепло синівської душі.

І ведучий: Отже, голос Шевченка ми чуємо скрізь, ми відчуваємо його присутність, тому і не дивно, що Тарасу Григоровичу не байдужою є й Україна сьогодні

Учень: Від кріпака до генія пройшов він путь,

Атлантом увійшов в літературу.

Завжди його обурювала лють,

Коли згинали сильную статуру.

Художником уславилось ім’я,

Поетом та етнографом, до речі,

Вся Україна – це його сім’я,

А пам’ятки культури – рідні речі.

Він не скорився катам і царю,

І не поклав покірно голову на плаху.

Та доля викликала знов на прю,

Щоб подивитись на цього бідолаху.

Цькували генія, забороняли жити,

А головне – творити для людей,

Щоб у майбутнє очі всім відкрити,

І повбирати руки від дітей.

Майбутнє наше – не в сліпих законах,

Не втому, що диктує нам царат.

Не в забобонах і не заборонах,

Бо скласти руки – не підняти ґвалт.

Він бачив все, страждав за рідну неньку,

Молився, плакав,але все писав.

Писав про біль, про радощі, про злидні,

Сьогодні Україна має право, має свободу жить своїм життям,

Та щось немає сили у народу,

А де ти її візьмеш під сміттям?

Під брудом вулиць, серця і душі.

Де ти, наш батьку, озовися !

І подивись, що стало від землі,

Землі тієї, де ти народився…

Муз. і сл. Т . Петриненка

Дороги іншої не треба,

Поки зорить Чумацький Шлях,

Я й ду в і д тебе і до тебе

По золотих тво ї х стежках.

Мені не можна не любити

Тобі не можна не цвісти.

Лиш доти варто в світі жити,

Поки живеш і квітнеш ти.

Укра їн о, Укра їн о!

Пісня далеч інь дор і г

В і рне серце твого сина

Я кладу тоб і до ніг.

Поки коха є м до нестями,

І ще нескоро наш к ін ець,

Ще, може, нашими серцями

Розпалим тисяч і сердец ь .

Ще св і чка наша не згор і ла, Ще наша молод і стъ при нас.

А те, чи варте наше д і ло, -

То скажуть люди й скаже час

ІІ ведучий: На цьому наше свято завершується, пам’ятайте про Україну та її видатних діячів. Дякуємо за увагу, до нових зустрічей.

Читайте также: