Злочини проти основ національної безпеки україни реферат

Обновлено: 02.07.2024

Политические отношения лежат в основе любой Конституции. Все Конституции начинаются с того, кому принадлежит власть. В зависимости от типа государства, в конституциях закрепляются принципы демократического либо антидемократического режимов, поэтому вопрос о политических основах общественного строя следует рассматривать, исходя из того, какой режим существует в государстве.

В конституциях демократических стран закрепляются следующие политические основы:

· многопартийность, причем разрешаются партии политической оппозиции;

· действует несколько центров принятия решений;

· признается право принятия решений большинством и охрана прав меньшинства;

· провозглашен и реализуется принцип юридического равенства;

· признаны и осуществляются идеи социального, правового, светского государства и законности;

· существует идеологический плюрализм;

· метод выборности является решающим при формировании руководства государством и различных политических объединений.

При авторитарной системе основные принципы демократии могут и не отрицаться, хотя в действительности они сведены к минимуму. Эти принципы распространены только на небольшую часть общества. Итак, странам с авторитарным режимом характерны следующие политические основы общественного строя:

· Разрешается деятельность лишь определенных политических партий и организаций;

· Отсутствует политическая оппозиция;

· Разделения властей, несмотря законодательное закрепление, в действительности не существует;

· Права человека и гражданина во многом ущемляются;

· При формировании государственных органов доминирует принцип назначаемости;

· Выборы зачастую фальсифицируются;

· Существует официальная идеология, которая закреплена в Конституции;

· Основным методом решения противоречий является насилие.

Таким образом, при данной системе существуют лишь незначительные элементы демократии, да и то в текстах конституций, а не на практике. Это почти замкнутая, полузакрытая система. Оппозиция фактически исключена их нее, ей трудно организовать мирное давление на государственную власть с целью добиться определенных уступок, а на массовые выступления государственная власть отвечает жестокими расправами. Но какие-то элементы оппозиции все же могут допускаться Чиркин В. Е. Конституционное право зарубежных стран. М., 1997. С. 109. .

Общественные организации существуют для осуществления целей партии, а государство - для их реализации. Господствует идея единства власти. Бывает, что основные права человека и гражданина непосредственно ограничиваются законом. Фактически господствует принцип назначаемости, лишь внешне прикрытый выборами: для избрания предлагаются кандидатуры от правящей партии. В условиях тоталитаризма существует обязательная идеология, ее критика не разрешается и влечет за собой наказание.

Таким образом, можно сказать, что различным политическим системам характерны свои политические основы общественного строя. В данном реферате более подробно будут рассмотрены те основы, которые свойственны демократическому режиму.

Злочини проти життя та здоров’я особи становлять на сьогодні один із найбільш поширених та небезпечних видів злочинних діянь, оскільки вони посягають на одну із найбільших цінностей – життя та здоров’я особи. Стаття 1 Конституції України проголошує Україну соціальною державою. Людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Основний Закон проголошує принцип відповідальності держави перед людиною за свою діяльність, у тому числі щодо виконання свого головного обов’язку – утвердження і забезпечення прав людини. З огляду на це, доцільніше було б розмістити злочини проти життя та здоров’я особи в Розділі І Особливої частини Кримінального кодексу. Розмістивши злочини проти основ національної безпеки України в Розділі І Особливої частини КК, законодавець, успадкувавши традиції радянського кримінального права, поставив інтереси держави на перше місце, дещо зменшив значення інших видів злочинних посягань, у тому числі і посягань на життя та здоров’я особи.

Як зазначив О.О.Мороз в Україні існує гостра проблема забезпечення прав людини. Вона має системний характер, оскільки ні суспільство в цілому, ні кожна людина зокрема не мають гарантованих державою, передбачених Конституцією та ратифікованих міжнародними конвенціями прав і свобод. Системність проблеми полягає і в тому, що порушення прав і свобод має масовий характер у всіх сферах – соціально–економічній, політичній, духовній. Порушується природне право людини на життя [3].

Таким чином, в період реформування кримінального законодавства виникає необхідність правового аналізу гарантій правової охорони права людини на життя. У системі гарантій права людини на життя важливе місце займає його кримінально-правова охорона, оскільки завданням КК України є правове забезпечення охорони прав і свобод людини та громадянина від злочинних посягань, а також запобігання злочинам.

Охорона права людини на життя у кримінальному праві в основному здійснюється шляхом встановлення кримінальної відповідальності за вчинення злочинів проти життя та здоров’я особи (Розділ II КК України 2001 р.). Але життя людини як об’єкт злочинного посягання охороняється не тільки шляхом встановлення кримінальної відповідальності за вчинення злочинів проти життя людини, але й низкою інших кримінально-правових норм (статті 112, 134, 348, 379, 442 КК та ін.). Охорона права людини на життя забезпечується і шляхом регламентації права людини на самозахист. У низці конституційних норм (ст. 27, ч. 5 ст. 55 Конституції України) встановлюється право кожної людини як на захист власного життя, так і життя інших осіб. Ці норми розвинуті у ст. 36 КК (необхідна оборона) та ст. 39 КК (крайня необхідність).

Слід зазначити, що кримінально-правова охорона має певні правові межі, оскільки вона починається з моменту виникнення у людини права на життя і припиняється з його втратою. Серед науковців нема одностайності у визначенні моменту, з якого починається кримінально-правова охорона життя людини і на законодавчому рівні це питання не регламентовано. Таким чином, необхідно визначити межі кримінально-правової охорони життя людини.

Існує думка, що право на життя виникає з появою самого життя і втрачається зі смертю людини. Кінцевий його момент отримав законодавче закріплення: кінцевою межею людського життя є її біологічна смерть (смерть головного мозку), що закріплено у ст. 15 Закону України “Про трансплантацію органів та інших анатомічних матеріалів людини” від 16 липня 1999 року. Таким чином, життям людини з юридичної точки зору визнається життя її мозку, і початок життя мозку означає початок життя людини, а саме: досягнення плодом повних 22 тижнів внутрішньоутробного розвитку [4]. З цього моменту виникає право на життя і повинна починатися його кримінально-правова охорона.

Однак є недоліки в в діючому кримінальному законодавстві, яке охороняє право людини на життя. Так, ст. 115 КК визначає вбивство як умисне протиправне заподіяння смерті іншій людині. Це законодавче визначення поняття вбивства не охоплює випадків необережного позбавлення життя іншої людини (ст. 119 КК), яке згідно з КК визначається як вбивство, вчинене через необережність. Виходячи з визначення дефініції вбивства у ст 115 КК, під вбивством через необережність слід розуміти умисне протиправне заподіяння смерті іншій людині, вчинене через необережність. Автор статті вважає, що цей злочин більш правильно назвати заподіянням смерті через необережність.

Вбивство через необережність слід відмежувати від випадкового заподіяння смерті (казусу), коли особа, що заподіяла смерть потерпілому, не передбачала настання смерті потерпілого від своїх дій (бездіяльності) і за обставинами справи не повинна була або не могла цього передбачати.

Самогубство, тобто заподіяння смерті самому собі, як і готування до самогубства та замах на самогубство, не є кримінально караними діяннями. Проте наявність прохання або згоди потерпілого на позбавлення його життя не звільняє того, хто це вчинив, від кримінальної відповідальності за умисне вбивство. В Україні медичним працівникам забороняється здійснення еутаназії - навмисного прискорення смерті або умертвіння невиліковно хворого з метою припинення його страждань

Також слід виключити із назв ст.ст. 116, 117, 118 КК слово "умисне", оскільки у ст. 115 КК законодавець чітко визначив, що вбивством може бути лише умисне протиправне заподіяння смерті іншій людині.

Автор статті вважає, що статтю 116 КК необхідно доповнити ч. 2 і викласти її у такій редакції: "2. Вбивство двох чи більше осіб, вчинене в стані сильного душевного хвилювання . ", передбачивши у її санкції покарання у виді позбавлення волі на строк до 5 років. Ця норма підлягала б застосуванню у тих випадках, коли причиною виникнення стану сильного душевного хвилювання була протиправна поведінка двох чи більше осіб. Також слід зменшити розмір покарання у виді позбавлення волі у санкції ч. 1 ст. 116 КК до 3 років.

Можна зробити висновок, що Конституція України проголошує, що життя людини визнається найвищою соціальною цінністю. Діючий КК охороняє природне право на життя шляхом встановлення кримінальної відповідальності за вчинення злочинів, пов’язаних з позбавленням життя людини. Однак діюче законодавство має низку недоліків у регулюванні суспільних відносин в цій сфері. Усунення цих недоліків сприятиме ефективній правоохоронній діяльності та забезпечить належну охорону конституційного права людини на життя.

2. Кримінальний кодекс України. – К.: Юрінком-Інтер, 2014.

3. Коржанський М.Й. Кримінальне право і законодавство України (частина Особлива). – К., Атіка, 2001.

4. Кримінальне право України. Особлива частина / За ред. В.В.Сташиса, В.Я.Тація. – К.: Юрінком Інтер, 2010.

5. Кримінальне право України. Особлива частина [текст]: підруч. для вищ. навч. закл. // Г. М. Анісімов [та ін.]; за ред. проф. В. В. Сташиса, В. Я. Тація; нац. юрид. акад. України ім. Ярослава Мудрого. – 4-те вид., перероб. і допов. – Х. : Право,2010. – 606с.

6. Кримінальне право України. Особлива частина: Підручник. // Ю. В. Александров, О. О. Дудоров, В. А. Клименко, М. І. Мельник та ін.; За ред. М. І. Мельника, В. А. Клименка. – 3-те вид., переробл. та допов. – К. : Атіка, 2009. – 744с.

7. Кримінальне право України. Особлива частина: Підручник. / Ю. В. Александров, О. О. Дудоров, В. А. Клименко та ін. // За ред. М. І. Мельника, В.А. Клименка. – К. : Юридична думка, 2004. – 656с.

Тема №13. Злочини проти життя та здоров’я особи.

1. Поняття і ознаки вбивств.

2. Медичний та юридичний критерії тілесного ушкодження.

3. Порушення прав пацієнта.

4. Види злочинів проти волі, честі та гідності особи.

Рекомендована література

1. Конституція України. – К., 1996.

2. Кримінальний кодекс України. – К.: Юрінком-Інтер, 2014.

3. Коржанський М.Й. Кримінальне право і законодавство України (частина Особлива). – К., Атіка, 2001.

4. Кримінальне право України. Особлива частина / За ред. В.В.Сташиса, В.Я.Тація. – К.: Юрінком Інтер, 2010.

5 ПРАВОВА ДЕРЖАВА Сверчков В. В. Уголовное право: Особенная часть: краткий курс лекций / В. В. Сверчков. М.: Юрайтиздат, c. 6. Ліпкан В. А., Діордіца І. В. Національна безпека України: кримінально-правова охорона: навчальний посібник / В. А. Ліпкан., І. В. Діордіца. К.: КНТ, с. 7. Дьяков С. В. Унификация уголовного законодательства об ответственности за преступления против государства // Вестник Межпарламентской ассамблеи С Экономическая безопасность России: Материалы Межведомственной комиссии Совета Безопасности РФ по экономической безопасности (январь 1994 г. декабрь 1995 г.). Вып. 1 / Сост.: Бобровников В. А., Булавин В. Н., Зверев А. В., Лыкшин С. В. М.: Юрид. лит., c. 9. Экономическая безопасность. Производство-финансы-банки / под ред. В. К. Сенчагова. М.: Финстатинформ, с. 10. Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України: спеціальний випуск/ П. П. Андрушко, М. Й. Коржанський, П. С. Матишевський та ін./ наук. ред. С. С. Яценко. К.: Юрінком, с. 11. Кримінальне право України. Особлива частина/ М. І. Бажанов, Ю. В. Баулін, В. В.Сташис, В. Я. Тацій та ін./ за ред. М. І. Бажанова, В. В. Сташиса, В. Я. Тація. Київ-Харків: Юрінком Інтер-Право, с. 12. Данільян О. Г., Дзьобань О. П., Панов М. І. Національна безпека України: структура та напрямки реалізації: навчальний посібник/ Данільян О. Г., Дзьобань О. П., Панов М. І. Харків.: Фоліо, с. 13. Чуваков О. А. Злочини проти основ національної безпеки України: проблеми кримінально-правової теорії і практики: [монографія] / Чуваков О. А. Одеса: Фенікс, с. Статья поступила г. О. А. Чуваков, канд. юрид. наук, доцент Одеський національний університет імені І. І. Мечникова Кафедра кримінального права, кримінального процесу і криміналістики Французький бульвар, 24/26, Одеса, 65058, Україна ДО ПИТАННЯ ПРО МІСЦЕ ДИВЕРСІЇ В СИСТЕМІ ЗЛОЧИНІВ ПРОТИ ОСНОВ НАЦІОНАЛЬНОЇ БЕЗПЕКИ УКРАЇНИ Резюме У статті досліджено проблему визначення видового об єкта диверсії. Вивчається роль видового об єкта в класифікації таких злочинів. Встановлюється комплекс факторів, що впливають на виникнення видових об єктів розглянутих злочинів. Проаналізовано існуючі в науці вітчизняного кримінального права версії класифікації злочинів проти основ національної безпеки, кожна з яких вказує на приналежність диверсії до відповідного виду таких злочинів. На підставі здійсненого дослідження запропоновано авторську концепцію в частині належності такого злочину до відповідного виду злочинів. Ключові слова: диверсія, основи національної безпеки, видовий об єкт, злочин, внутрішня безпека, економічна безпека, класифікація, система. О. A. Chuvakov, Candidate of Juridical Sciences, Associate Professor Odessa I. I. Mechnikov National University the Department of Сriminal Law, Сriminal Рrocedure and Сriminalistics Frantsuzskiy Boulevard, 24/26, Odessa, 65058, Ukraine ON THE ISSUE OF THE PLACE OF SABOTAGE IN THE SYSTEM OF CRIMES AGAINST THE BASES OF THE NATIONAL SECURITY OF UKRAINE Summary The article analyzes the problem of establishing the sabotage belonging to a specific type of crimes against the bases of the national security of Ukraine. The existing versions of the systematization of crimes against the foundations of national security exist in the theory of domestic criminal law, each of which indicates that diversion belongs to the corresponding type of such crimes. On the basis of the research carried out, the author s version is proposed about the belonging of diversion to the corresponding type of crimes against the bases of national security of Ukraine. Key words: sabotage, bases of national security, species object, crime, internal security, economic security, classification, system.

Читайте также: