Реферат злочини проти основ національної безпеки
Обновлено: 05.07.2024
Безпека комп’ютерних систем. Злочинність у сфері комп’ютерної інформації та її попередження / Під заг. ред. Снігерьова О.П. – Запоріжжя: Павел, 1998. – 315 с.
Беляев В.Г., Свиридов Н.М. Вопросы квалификации убийств: Учеб. пособие. – Волгоград, 1984.
Борисов В.И., Куц В.Н. Преступления против жизни и здоровья: Вопросы квалификации. – Х., 1995.
Борисов В.І. Кримінальна відповідальність за порушення правил охорони праці. - К., 1991.
Боротьба з незаконним наркобізнесом в Україні: Збірник нормативних актів у 3-х частинах(за станом на 1 вересня 2000 р.)/ МВС України. НАВСУ; відп. ред. Сущенко В.Д. – К., 2001. – Ч. 1. – 223 с. (Х628.1 Б835)
Брич Л.П. Кваліфікація ухилення від сплати обов’язкових внесків державі. – Львів, 1998. – 76 с. (Х628.1 Б879)
Василенко С.Ю. Викриття злочинів у сфері оподаткування: Монографія/ С.Ю. Василенко, І.В. Сервецький, О.М. Юрченко.–К.: Просвіта, 2000. – 398 с. (Х628.1 В19)
Вехов В.Б. Компьютерные преступления: Способы совершения. Методики расследования/ Ассициация российских работников правоохратительных органов. – М.: Право и закон, 1996. – 180 с. (Х628.1 В397)
Волженкин Б.В. Служебные преступления. — М., 2000.
Володько Н.В. Ответственность за контрабанду по советскому уголовному праву: Учеб. пособ./ МВД СССР; КВШ. – К., 1978. – 95 с. (Х628.1 В68)
Гавриш С.Б. Уголовно-правовая охрана природной среды Украины: Проблемы теории и развития законодательства. -X.: Основа, 1994.-640с. (Х628.1 Г125)
Гриненко І.М. Наркобізнес та національна безпека/ Міжнародний фонд “Відродження”. – К.: Сфера, 2002. – 211 с. (Х91 Г852)
Гуторова Н.О. Кримінально-правова охорона державних фінансів України. – Харків: Видавництво Національного університету внутрішніх справ України, 2001. – 384 с.
Дьяков С.Б., Игнатьев А.А., Карпушин М.П. Ответственность за государственные преступления. – М.,1988.– 222 с. (Х628.1 Д93)
Дьяков С.В. Государственные преступления и государственная преступность. – М., 1999.(Х628.1 Д93)
Емельянов В.П. Терроризм и преступления с признаками терроризирования: уголовно-правовое исследование/ НИИ изучения проблем преступности Академии правовых наук Украины. – М.: Нота бене, 2000. – 319 с.(Х628.1 Е601)
Зелінський А.Ф., Коржанський М.Й. Корислива злочинна діяльність. – К.: Генеза, 1998. – 139 с. (Х628.1 З495)
Кирилюк В.І. Ревізія й контроль в установах і організаціях бюджетної сфери. - К. - 1999.
Коржанський М.Й. Кваліфікація злочинів проти власності: Навч. посіб. – К.: Українська академія внутрішніх справ, 1995.– 60 с. (Х628.1 К665)
Коржанський М.Й. Кваліфікація злочинів проти особи та власності. – К.: Юрінком, 1996.– 144 с. (Х628.1 К665)
Коржанський М.Й. Кваліфікація злочинів. – К.: Атіка, 2002.– 639 с. (Х628.1 К665)
Коржанський М.Й., Мисливий В А. Кваліфікація автотранспортних злочинів.-К.: Юрінком, 1996. – 80 с. (Х628.1 К665)
Кремнев К., Миненок М. Квалификация продолжаемых и повторных хищений. – СЮ. – 1990.
Кримінальне право України. Особлива частина. Підручник. (Ю.В. Александров, О.О.Дудоров, В.А.Клименко та ін.) Вид. 3-т е /Заг. ред. М.І.Мельника, В.А.Клименка/ -К.: Атіка, 2009. – 744 с.
Кузнецов В.В., Савченко А.В. Теорія кваліфікації злочинів. Підручник. – К.: Вид-во Поливода А.В., 2006 – 300 с.
Лановенко И. П., Чангули Г.И. Уголовно-правовая охрана трудових прав граждан. - К.: Наук, думка, 1989. - 278 с. (Х628.1 Л22)
Ліпкан В.А. Тероризм і національна безпека України. – К.: Знання, 2000. – 181 с. (Х628.1 Л613)
Матышевский П.С. Преступления против собственности и смежные с ними преступления. – К.: Юринком. 1996. (Х628.1 М349)
Мельник М.І. Кримінальна відповідальність за злочини проти виборчих прав. К.: Атіка, 2005, - 144 с.
Мельник М.І. Хабарництво: Загальна характеристика, проблеми кваліфікації, удосконалення законодавства. — К., 2000. (Х628.1 М482)
Мисливый В А. Борьба органов внутренних дел с дорожно-транспортными преступлениями, связанными с причинением вреда пешеходам. - К., 1990. - 85 с. (Х628.1 М952)
Музика 0.0. Відповідальність за злочин у сфері обігу наркотичних засобів. - К.: Логос, 1998. – 323с. (Х628.1 М817)
Опалінський Ю.В. Кримінальна відповідальність за фіктивне підприємництво: Автореф. дис. канд. юрид. наук. - К., 1999. (Х628.1 О60)
Осадчий В.І. Проблеми кримінально-правового захисту правоохоронної діяльності. -К., 1999. (Х628.1 О72)
Перепилица А.И. Уголовная ответственность за хозяйственные преступления в сфере предпринимательской деятельности. - Х, 1997.
Попович В. М. Правові основи банківської справи та її захист від злочинних посягань. - К.: Правові джерела, 1995.– 325 с. (Х628.1 П581)
Правові основи захисту банківської системи від злочинних посягань: Курс лекцій/ Предборський В.А. (кер.), Тараненко Ю.О., Остапишин Т.П., Попович В.М. та ін. – К.: НАВСУ, 1997.
Правовые меры борьбы с нетрудовыми доходами /Отв. ред. Н.В. Володько, И.К. Туркевич. - К. - 1990.
Практика защиты комерческой тайны в США: Руководство по защите Вашей деловой информации. -М.: СП "Крокус", 1990.
Рохлин Н.Г. Должности руководителей, специалистов и служащих производственно коммерческих фирм и страховых компаний: Научно-практические рекомендации. - X., 1999.
Савченко А.В.Міжнародні та національні питання кримінальної відповідальності за злочини у сфері обігу наркотичних засобів: Навч. Посібник /А.В. Савченко, В.І. Осадчий, В.В. Бульба. – К.: Вид. ПАЛИВОДА А.В., 2004. – 109 с. (Х628.1 С137)
Самилик Г. М., Трофимов С. .В. Квалификация хозяйственных преступлений. - К., 1989. – 61 с. (Х628.1 С17)
Сафонов В.Н., Свидлов Н.М. Вопросы квалификации половых преступлений. – К., 1978.
Семенова Л. Н. Антимонопольне і конкурентне право. - К., 1999.
Сучасне кримінальне право України: Курс лекцій. – К.: Вид. ПАЛИВОДА, 2005. – 640 с.
Тихий В.П. Відповідальність за злочини проти суспільної безпеки.-X., 1984.
Ткаченко В.І. Злочини проти суспільної безпеки. - М.: ВЮЗИ, 1984.– 81 с. (Х628.1 Т48)
Харченко В.Б. Уголовное право Украины: Общая и Особенная части: Новое законодательство в вопросах и ответах: Конспект лекций. – К.: Атика, 2002. (Х628.1 Х227)
Тут вы можете оставить комментарий к выбранному абзацу или сообщить об ошибке.
Злочини проти життя та здоров’я особи становлять на сьогодні один із найбільш поширених та небезпечних видів злочинних діянь, оскільки вони посягають на одну із найбільших цінностей – життя та здоров’я особи. Стаття 1 Конституції України проголошує Україну соціальною державою. Людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Основний Закон проголошує принцип відповідальності держави перед людиною за свою діяльність, у тому числі щодо виконання свого головного обов’язку – утвердження і забезпечення прав людини. З огляду на це, доцільніше було б розмістити злочини проти життя та здоров’я особи в Розділі І Особливої частини Кримінального кодексу. Розмістивши злочини проти основ національної безпеки України в Розділі І Особливої частини КК, законодавець, успадкувавши традиції радянського кримінального права, поставив інтереси держави на перше місце, дещо зменшив значення інших видів злочинних посягань, у тому числі і посягань на життя та здоров’я особи.
Як зазначив О.О.Мороз в Україні існує гостра проблема забезпечення прав людини. Вона має системний характер, оскільки ні суспільство в цілому, ні кожна людина зокрема не мають гарантованих державою, передбачених Конституцією та ратифікованих міжнародними конвенціями прав і свобод. Системність проблеми полягає і в тому, що порушення прав і свобод має масовий характер у всіх сферах – соціально–економічній, політичній, духовній. Порушується природне право людини на життя [3].
Таким чином, в період реформування кримінального законодавства виникає необхідність правового аналізу гарантій правової охорони права людини на життя. У системі гарантій права людини на життя важливе місце займає його кримінально-правова охорона, оскільки завданням КК України є правове забезпечення охорони прав і свобод людини та громадянина від злочинних посягань, а також запобігання злочинам.
Охорона права людини на життя у кримінальному праві в основному здійснюється шляхом встановлення кримінальної відповідальності за вчинення злочинів проти життя та здоров’я особи (Розділ II КК України 2001 р.). Але життя людини як об’єкт злочинного посягання охороняється не тільки шляхом встановлення кримінальної відповідальності за вчинення злочинів проти життя людини, але й низкою інших кримінально-правових норм (статті 112, 134, 348, 379, 442 КК та ін.). Охорона права людини на життя забезпечується і шляхом регламентації права людини на самозахист. У низці конституційних норм (ст. 27, ч. 5 ст. 55 Конституції України) встановлюється право кожної людини як на захист власного життя, так і життя інших осіб. Ці норми розвинуті у ст. 36 КК (необхідна оборона) та ст. 39 КК (крайня необхідність).
Слід зазначити, що кримінально-правова охорона має певні правові межі, оскільки вона починається з моменту виникнення у людини права на життя і припиняється з його втратою. Серед науковців нема одностайності у визначенні моменту, з якого починається кримінально-правова охорона життя людини і на законодавчому рівні це питання не регламентовано. Таким чином, необхідно визначити межі кримінально-правової охорони життя людини.
Існує думка, що право на життя виникає з появою самого життя і втрачається зі смертю людини. Кінцевий його момент отримав законодавче закріплення: кінцевою межею людського життя є її біологічна смерть (смерть головного мозку), що закріплено у ст. 15 Закону України “Про трансплантацію органів та інших анатомічних матеріалів людини” від 16 липня 1999 року. Таким чином, життям людини з юридичної точки зору визнається життя її мозку, і початок життя мозку означає початок життя людини, а саме: досягнення плодом повних 22 тижнів внутрішньоутробного розвитку [4]. З цього моменту виникає право на життя і повинна починатися його кримінально-правова охорона.
Однак є недоліки в в діючому кримінальному законодавстві, яке охороняє право людини на життя. Так, ст. 115 КК визначає вбивство як умисне протиправне заподіяння смерті іншій людині. Це законодавче визначення поняття вбивства не охоплює випадків необережного позбавлення життя іншої людини (ст. 119 КК), яке згідно з КК визначається як вбивство, вчинене через необережність. Виходячи з визначення дефініції вбивства у ст 115 КК, під вбивством через необережність слід розуміти умисне протиправне заподіяння смерті іншій людині, вчинене через необережність. Автор статті вважає, що цей злочин більш правильно назвати заподіянням смерті через необережність.
Вбивство через необережність слід відмежувати від випадкового заподіяння смерті (казусу), коли особа, що заподіяла смерть потерпілому, не передбачала настання смерті потерпілого від своїх дій (бездіяльності) і за обставинами справи не повинна була або не могла цього передбачати.
Самогубство, тобто заподіяння смерті самому собі, як і готування до самогубства та замах на самогубство, не є кримінально караними діяннями. Проте наявність прохання або згоди потерпілого на позбавлення його життя не звільняє того, хто це вчинив, від кримінальної відповідальності за умисне вбивство. В Україні медичним працівникам забороняється здійснення еутаназії - навмисного прискорення смерті або умертвіння невиліковно хворого з метою припинення його страждань
Також слід виключити із назв ст.ст. 116, 117, 118 КК слово "умисне", оскільки у ст. 115 КК законодавець чітко визначив, що вбивством може бути лише умисне протиправне заподіяння смерті іншій людині.
Автор статті вважає, що статтю 116 КК необхідно доповнити ч. 2 і викласти її у такій редакції: "2. Вбивство двох чи більше осіб, вчинене в стані сильного душевного хвилювання . ", передбачивши у її санкції покарання у виді позбавлення волі на строк до 5 років. Ця норма підлягала б застосуванню у тих випадках, коли причиною виникнення стану сильного душевного хвилювання була протиправна поведінка двох чи більше осіб. Також слід зменшити розмір покарання у виді позбавлення волі у санкції ч. 1 ст. 116 КК до 3 років.
Можна зробити висновок, що Конституція України проголошує, що життя людини визнається найвищою соціальною цінністю. Діючий КК охороняє природне право на життя шляхом встановлення кримінальної відповідальності за вчинення злочинів, пов’язаних з позбавленням життя людини. Однак діюче законодавство має низку недоліків у регулюванні суспільних відносин в цій сфері. Усунення цих недоліків сприятиме ефективній правоохоронній діяльності та забезпечить належну охорону конституційного права людини на життя.
Политические отношения лежат в основе любой Конституции. Все Конституции начинаются с того, кому принадлежит власть. В зависимости от типа государства, в конституциях закрепляются принципы демократического либо антидемократического режимов, поэтому вопрос о политических основах общественного строя следует рассматривать, исходя из того, какой режим существует в государстве.
В конституциях демократических стран закрепляются следующие политические основы:
· многопартийность, причем разрешаются партии политической оппозиции;
· действует несколько центров принятия решений;
· признается право принятия решений большинством и охрана прав меньшинства;
· провозглашен и реализуется принцип юридического равенства;
· признаны и осуществляются идеи социального, правового, светского государства и законности;
· существует идеологический плюрализм;
· метод выборности является решающим при формировании руководства государством и различных политических объединений.
При авторитарной системе основные принципы демократии могут и не отрицаться, хотя в действительности они сведены к минимуму. Эти принципы распространены только на небольшую часть общества. Итак, странам с авторитарным режимом характерны следующие политические основы общественного строя:
· Разрешается деятельность лишь определенных политических партий и организаций;
· Отсутствует политическая оппозиция;
· Разделения властей, несмотря законодательное закрепление, в действительности не существует;
· Права человека и гражданина во многом ущемляются;
· При формировании государственных органов доминирует принцип назначаемости;
· Выборы зачастую фальсифицируются;
· Существует официальная идеология, которая закреплена в Конституции;
· Основным методом решения противоречий является насилие.
Таким образом, при данной системе существуют лишь незначительные элементы демократии, да и то в текстах конституций, а не на практике. Это почти замкнутая, полузакрытая система. Оппозиция фактически исключена их нее, ей трудно организовать мирное давление на государственную власть с целью добиться определенных уступок, а на массовые выступления государственная власть отвечает жестокими расправами. Но какие-то элементы оппозиции все же могут допускаться Чиркин В. Е. Конституционное право зарубежных стран. М., 1997. С. 109. .
Общественные организации существуют для осуществления целей партии, а государство - для их реализации. Господствует идея единства власти. Бывает, что основные права человека и гражданина непосредственно ограничиваются законом. Фактически господствует принцип назначаемости, лишь внешне прикрытый выборами: для избрания предлагаются кандидатуры от правящей партии. В условиях тоталитаризма существует обязательная идеология, ее критика не разрешается и влечет за собой наказание.
Таким образом, можно сказать, что различным политическим системам характерны свои политические основы общественного строя. В данном реферате более подробно будут рассмотрены те основы, которые свойственны демократическому режиму.
Читайте также: